Стародубцева Лідія Володимирівна, історикиня культури, арт-кураторка, докторка філософських наук, професорка та завідувачка кафедри медіакомунікацій ХНУ ім. В. Н. Каразіна, провела в арт-галереї “Творче нежить” брейншторм-семінар “Візуальні знаки”. Публікуємо її відгук на цю подію.
Дивитися не “на”, а “крізь”
Попри війну. Попри сирени. Попри все.
Сьогодні в арт-галереї “Творче нежить” відбувся мій брейншторм-семінар “Візуальні знаки”. Як думаєте, скільки сучасна людина з її “кліповою свідомістю” може вглядатися у візуальний образ? 3 секунди? 30? Хвилину? Таке враження, що в епоху інстаграму ми просто розівчилися концентруватися: замість “вдивляння” – розсіяний, мерехтіючий, поверхневий серфінг.
Може тому пару тижнів тому ми і вирішили з Маграном, милим і харизматичним арт-куратором “Творче нежить”, провести такий експеримент. Ідея проста: виводимо на екран репродукцію картини, довго-довго дивимось, ніби не “на” зображення, а “крізь” нього, і ділимося один із одним своїми тлумаченнями в пошуках закодованих сенсів і прихованих значень. І це дійсно незвичний, захоплюючий досвід! Ніби весь всесвіт навкруги загальмовується, стихає, темп буття зникає іти потрапляєш в інший, метафізичний простір.
Цікаво, що в цей же самий час на іншій півкулі нашої планети видання TheNew York Times підбило підсумки свого експерименту, в якому взяли участь майже10 000 опитуваних. Кожному з них було запропоновано 10 хвилин вдивлятися в одну й ту ж саму картину (це був “Ноктюрн у синьому та сріблястому” Джеймса Вістлера). Була можливість наближати зображення, щоб розглянути деталі, і була кнопочка “я здаюсь”. Більшість не витримали і 2-х секунд. А серед тих, хто витримав, 25% “здалися” вже через 1 хвилину. Тих, хто зміг без відриву вглядатися в картину 10 хвилин, теж 25%. Одна з опитуваних, яка успішно пройшла цей експеримент, згадує, що перші дві хвилини були болісними, важкими і нестерпними. Але чим більше вона вдивлялась в зображення, тим більше деталей помічала, тим сильніша ставала спокуса зануритися в інший всесвіт – по той бік екрану. Це якась магія. Медитація. Візуальна насолода.
Сьогодні ми спробували. Не знаю, що відчули інші учасники. Скажу лише просебе. У мене враження, ніби не ми тлумачили візуальні знаки, а вони – нас,змінюючи нашу здатність бачити “крізь”.
Повернулася додому, і знов те ж саме: виють сирени, мерехтіють новини втелеграмі, сотні фото, тисячі літер. Невже я знову втратила здатністьвглядатися в глибину?
Щиро дякую за запрошення Магран Тата і всім, хто долучився до експерименту,а особливий респект Dmitry Petrenko i Maryna Chaika – за фотографії.
Оригінал читати за посиланням
