Будинок за номером №10/2 на перехресті Гончарівського бульвару – це пам'ятка архітектури місцевого значення, яку, за першим власником будівлі, називають “Друкарня С.П. Яковлєва”. Будівлю одразу будували в якості друкарні у 1898 році, і після закінчення будівництва її орендував С.П. Яковлєв. Хто саме був її архітектором – наразі невідомо. На той час в “Друкарні С.П. Яковлева” розміщувались близько 15 швидкодрукарських типографічних машин, але під час громадянської війни вони були знищені, а друкарня в напівзруйнованому стані обслуговувала Південну та Донецьку Залізниці.
“Друкарня С.П. Яковлєва” побудована в еклектичному “цегляному” стилі приємного тепло-коричневого кольору знаменитої червоної харківської цегли. “Цегляний стиль” є умовним позначенням архітектури будівель доби історизму на зламі XIX та XX століття. Для «цегляного стилю» характерний декор з непотинькованої цегли та готичні елементи. Багато харківських споруд цього стилю з високоякісної цегли добре збереглися. У цьому стилі збудовано пожежну каланчу (вулиця Квіткинська, 25; збудована у 1884 році за проєктом архітектора Г. Я. Стрижевського. У 2022 році будівля серйозно постраждала внаслідок російського обстрілу), будівлю ломбарду (вулиця Університетська, 5; побудовано за проєктом архітектора Б. М. Корнієнко в 1908 році), особняк М. І. Зубовської (вулиця Дарвіна, 25; збудований у 1887 році за проєктом архітектора А. М. Томсона) та багато інших будинків.
На фасаді Друкарні, що виходить на вулицю, можна побачити елементи промислового модерна. Взагалі, червоноцегляна кладка будівлі Друкарні характерна для промислового харківського модерного стилю, що був відповіддю на індустріальний бум, що охопив місто у той час. У середині XIX століття в архітектурному розвитку Харкова виділялися два основні напрями. Перший полягав у заміні старих споруд у центрі міста на нові, більш масштабні та багатоповерхові будівлі. Другий напрямок зосереджувався на впровадженні сучасної архітектури в стилі модерн, що стосувався як центральних, так і прилеглих до міста територій, забезпечуючи їх новими архітектурними об'єктами та вирішуючи проблему недостатньої забудови. Саме до цього другого напряму і відноситься будинок “Друкарні С.П. Яковлєва”.
До особливостей цих споруд також слід віднести прогресивні на той час інженерні новації, такі, як чавунні конструкції, що є несучими опорними конструкціями у будівлі Друкарні. Так, в оздобленні приміщень досі в первісному автентичному вигляді залишились чавунні колони, зроблені у стилістиці східноєвропейських чавунних виробів середини XIX сторіччя. Такого ж типу колони збереглися у сусідньому Залопанському районі на вулиці Благовіщенська, в будівлі, що зараз має назву “Fabrika Space”, яка теж була збудована у стилі харківського промислового модерну. Деякі колони першого поверху “Друкарні С.П. Яковлєва” (наприклад, колона №1), що розміщуються у цеху першого поверху, були закриті новими металевими конструкціями, які підтримують перекриття.
Також будинок Друкарні, у повній відповідності своєму еклектичному характеру (про що ми згадували вище), є одним з незабутніх прикладів харківської червоноцегляної неоготики, напрямку в архітектурі, що сполучає елементи готики з композиціями класицизму. У Харкові в еклектиці «цегляного стиля» використовувалися архітектурні форми та декоративні мотиви західноєвропейського середньовічного зодчества. Червоноцегляна неоготика утворюється внаслідок промислової революції, як втілення часу і духу змін, лібералізму, свободи слова. Відмова від штукатурки – це своєрідна свобода мислення, втілена в архітектурному рішенні. Друкарський верстат в той час є, мабуть, найяскравішим образом освіти та тяги людей до знань.
Друкарня спочатку була двоповерхова, що, взагалі, теж було характерно для історичних районів Харкова. Вона мала цокольний поверх в окремій частині будівлі по вулиці Великій Гончарівській. В плані будівля Друкарні нагадує літеру «Г» з планувальною схемою анфіладно-коридорного типу – тобто представляє собою розташування приміщень одне за одним, об'єднаних між собою наскрізним коридором. Фасади по вулицях Велика Гончарівська та Гончарівський Бульвар метрично розділені виступаючими пілонами, поміж яких розміщуються напіварочні вікна з лопатками – вертикальними плоскими виступами, що мають конструктивне значення, оскільки потовщують стіну там, де на неї припадає додаткове навантаження.
У 30-х роках над двома поверхами надбудували ще один, із додаванням горищного простору між перекриттям нового третього поверху та даху будівлі. Це означало “друге життя” Друкарні – її відновлення: вона була повністю перезапущена та оздоблена вантажним ліфтом. В післявоєнні роки до друкарні прибудовуються технічні та складські приміщення, що розміщуються вздовж межі ділянки, утворюючи замкнений дворовий простір.
Просторово-планувальна схема пам'ятки чітко розбивається на адміністративно-господарський блок з центральними сходами, що з'єднані парадним входом по вулиці Великій Гончарівській, та приміщеннями цехів з виходом до дворових технічних будівель. Аналізуючи елементи вхідних груп, що залишилися, припускаємо, що виступаючий 3-х поверховий елемент будівлі на дворовому фасаді слугував сходами між поверхами, де знаходились цехи з устаткуванням. Також прослідковується прохід з торця будівлі в цех першого поверху з Гончарівського бульвару, який в повоєнні часи був закритий технічними приміщенням.
Будівля “Друкарні С.П. Яковлєва” має потенціал стати медіатором, топосом, який з’єднає активний міський простір навколо вокзалу та рекреаційний простір набережної річки. Будівля друкарні, таким чином, є важливою історичною пам’яткою, що знаходиться на межі двох функціональних районів і при цьому може бути своєрідним зв’язком між старою класичною забудовою та новими районами на території колишньої промислової забудови.
